Модерувала захід провідна бібліотекарка відділу краєзнавства Полтавська обласна універсальна наукова бібліотека імені І. П. Котляревського Лариса Карпенко.
У межах проєкту про відомих полтавців «УкраЇNачитана» говорили про Петра Петровича Ротача – особистість відому не лише в Україні, а й далеко за її межами. Письменник, літературознавець, краєзнавець, енциклопедист – людина складної долі. Вражають контрасти його життєвого шляху. Ротач віртуозно володів поетичним словом, був закоханий в українську мову та літературу, але йому доводилося працювати учителем російської мови, адже радянщина силоміць насаджувала українській молоді «братню мову», такими були тогочасні реалії.
Йому пощастило у житті мати прекрасну дружину, котра щиро і самовіддано підтримувала чоловіка у найважчі і найчорніші роки його життя. Разом подружжя виховало люблячого, порядного сина, але свої літературні й публіцистичні твори Ротач підписував псевдонімом Петро Самотній, адже надусе цінував ті години самотності, коли до творця являється Муза.
Майже усе життя він прожив під наглядом радянських «компетентних органів», що перечитували його листи, прослуховували телефонні розмови, перевіряли книги, що він читав, контролювали друзів, з якими Ротач спілкувався. Під час регулярних особистих зустрічей «куратори» постійно робили спроби схилити Петра Петровича до співпраці. Йому постійно пропонували писати доноси на колег та товаришів. Відповідь була такою: «Нехай краще за мною слідкують, ніж я за кимось слідкуватиму!».
Народився Петро Ротач 24 січня 1925 року на Роменщині (тоді – на Полтавщині) у доброчесній селянській родині. Хутір Калениківщина ще наприкінці ХІХ століття заснував його дід Федот Ротач.
Буремне ХХ століття стерло хліборобський хутір з лиця землі, але не стерло з пам’яті Петра Ротача дитячі спогди про голодний 1933 рік, примусову колективізацію, що планомірно нищила хліборобський рід Ротачів.
Зовсім юним Петро Ротач потрапляє до нацистської Німеччини на примусові роботи. Ні тяжка праця на заводі електрообладнання, ні клеймо остарбайтера не знищило в його душі прагнення до літературної творчості.
На чужині Петро Ротач потоваришував з такими ж, як і він українцями, що прагнули до літературної діяльності: Василем Онуфрієнком, Всеволодом Біленком, Олексою Веретенченком, Григорієм Костюком, Левком Майстренком та іншими. Палка любов до України, туга за рідними зблизила юних літераторів, а творчість давала віру в майбутнє.
Перші його літературні твори друкувалися у празькому журналі «Пробоєм», у інтернаціональному часописі «Дозвілля», що видавався в німецькому місті Плауен, де друкувалися твори молодих літераторів з різних країн, поневолених нацизмом.
Навесні 1945 року Петро Ротач-Самотній розлучився з людьми, які назавжди визначили його літературну долю. Прощаючись, юнаки домовилися, якщо виживуть, то зустрінуться у німецькому місті Веймарі біля пам’ятника Гете...
“Сталося інше, - згадував Петро Ротач, - вільні українські літератори зібралися в Баварії, мене там не було і ніхто не знав, де я подівся».
Не міг тоді Ротач думати, що ці його юнацькі проби пера стануть «речдоками» проти нього після повернення на батьківщину! Він повернувся додому і відразу ж потрапив під пильне око радянських спецслужб, що закріпили за ним клеймо «націоналіста», «бандерівця», ідеологічного ворога.
До здобуття Україною незалежності П. Ротач залишався під пильним контролем КДБ. Його праці не друкувалися, його ім’я паплюжилося у радянській пресі, його рідні потерпали від радянської бюрократичної системи, але його думка завжди залишалася вільною, українською. Величезний літературознавчий доробок оприлюднений лише після 1991 року.
Все життя Петро Петрович вивчав життя і творчість Тараса Шевченка. Його «Полтавська Шевченкіана» побачила світ на початку 2000-х. Вона є найбільш повним дослідженням діяльності геніального українця на Полтавщині.
Також Петро Ротач досліджував творчість І. Котляревського, В. Симоненка, уклав цілу низку літературних довідників та бібліографічних словників. Останній з них допрацював його син Олександр Ротач – це тритомник «Полтавщина літературна», який побачив світ у полтавському видавництві «Дивосвіт» за фінансової підтримки з обласного бюджету.
Підпишіться, щоб отримувати листи.