07 грудня 2025, 10:40
«Хочу бути художником!» – автобіографічна цитата і життєве кредо Катерини Білокур. Ця фраза є певною межею, що повністю змінила життя молодої жінки, яка була змушена пожертвувати своїм особистим щастям заради того, щоби займатися мистецтвом. Людина, яка не отримала навіть початкової освіти і жила у примітивних умовах українського радянського села, Катерина Білокур пережила всі найжахливіші сторінки української історії минулого сторіччя: революцію, Голодомор, Другу світову війну – і, попри все, змогла реалізувати свою зухвалу мрію - стати художницею. Ще у 20-ті роки ХХ сторіччя молода жінка прийняла самостійне і мужнє рішення присвятити себе живопису, і цей крок став могутнім протестом проти консервативного патріархального середовища, де пройшло все життя мисткині.
Катерина Білокур народилася 7 грудня 1900 року в селі Богданівка Пирятинського повіту Полтавської губернії (тепер Яготинського району Київської області). З раннього дитинства вона проявляла захоплення живописом, але батьки не підтримували це заняття, вважаючи, що воно відволікає її від господарських обов’язків і може зашкодити її майбутньому заміжжю. Проте, її бажання творити залишалося незламним. Спершу використовувала саморобні фарби, а пізніше, коли навчилася ґрунтувати полотно, полюбила олійні: кіновар – світло- і темно-червона, кобальт – темно-синя, ультрамарин – синій, кадмій – червоний, краплак – темно-рожевий. Це її улюблені кольори. Пензлики виготовляла власноруч – із котячої та коров’ячої шерсті й вишневих гілочок та жерсті з консервних банок. Саморобні пензлики були такі тоненькі, що нагадували голку. Розріджувачем слугувала лляна олія.
Єдині мешканці її картин, за поодиноким винятком, – це квіти, які з натури Катерина Білокур інтерпретувала по-своєму. Вона малювала не просто квіти – вона створювала цілі всесвіти, де кожна пелюстка несла філософський зміст, кожен листочок розповідав історію про красу рідної землі.
У 1940 році в Полтавському будинку народної творчості відбулася її перша персональна виставка, на якій було представлено 11 картин. Виставка мала великий успіх.
Відомо, що у 1954 році відомий іспанський художник Пабло Пікассо, побачивши картини Катерина Білокур на Міжнародній виставці в Парижі, був приємно вражений. Він сказав: «Якби у нас в Іспанії була настільки талановита художниця, ми б змусили заговорити про неї увесь світ».
Картина «Цар-Колос» — найзагадковіша робота Катерини Білокур. Перший варіант цієї картини, який експонувався в ЮНЕСКО та Луврі, був викрадений… Тож Катерина Білокур повторила картину в 1949-1950 роках.
1949 року Катерина Білокур стала членом Спілки художників України, 1951-го її нагороджують орденом «Знак Пошани». До цього періоду творчості належать і три графічних автопортрети: 1950-го, 1955-го, 1957 років, у яких художниця виповіла те, чого не могла сказати словами. На них бачимо «щасливу колгоспницю» з трагічними очима, запнену хусткою, в простій кухвайці.
Катерина Білокур померла у 1961 році, залишивши по собі безцінну спадщину. Її твори, насичені барвами й народною символікою, займають почесне місце в історії українського мистецтва. Мисткиня увійшла до переліку найвідоміших жінок України, ставши справжнім обличчям українського культурного надбання та безсмертним символом боротьби за право на творчість.
У 1977 р. в хаті Білокурів (с. Богданівка Яготинського району Київської області) створено Музей-садибу Катерини Білокур.
125 років з дня народження Катерини Білокур1
125 років з дня народження Катерини Білокур2
Музей (7)
125 років з дня народження Катерини Білокур3
125 років з дня народження Катерини Білокур6
Підпишіться, щоб отримувати листи.