19 травня – 150 років від дня народження Костянтина (Костя) Мощенка

Кость Мощенко народився 1876 року на Сумщині (у джерелах фіксуються уточнення щодо місця народження – Суми або Миропілля, що відображає проблему джерельної варіативності біографічних даних кінця ХІХ ст.). Походив із родини, яка, попри скромне соціальне становище, забезпечила йому можливість здобути якісну освіту. Його фахове становлення відбувалося у провідних мистецьких і технічних центрах того часу: Казанській художній школі, Петербурзькій академії мистецтв та Львівській політехніці. Така широка освітня база визначила міждисциплінарний характер його подальшої діяльності – на перетині архітектури, етнографії та мистецтвознавства.

У 1906 році Мощенка призначили завідувачем етнографічного відділу Полтавського краєзнавчого музею, що розмістився в будинку Полтавського земства. У цей час він провів велику роботу з наукової обробки та класифікації етнографічної колекції Катерини Скаржинської. У 1917 році він став головою Комітету охорони пам'яток. У 1918-му заснував Наукове товариство дослідження й охорони пам'яток старовини та мистецтва Полтавщини. Кость Мощенко зібрав велику колекцію творів української народної культури, зразків давнього матеріального побуту та археології. Серед експонатів були виставлені богослужбовий одяг XVII-XVIII ст., напрестольні євангелія, хрести, чаші, дарохранительниці, а також полтавські килими, плахти, вишиті рушники, одяг із часів Гетьманщини, художні керамічні вироби, різьблені вироби з дерева та інші речі народного мистецтва Полтавщини і Слобожанщини. Він сфотографував і описав старовинні церкви краю та їх внутрішнє убрання. Зібрані матеріали, що складалися з близько трьох тисяч фотографій, лягли в основу його книги «Історія української церковної архітектури». У 1920 році Кость Мощенко був уперше заарештований за «контрреволюційну діяльність». У листопаді 1924-го звільнений з роботи. За підтримки відомого мистецтвознавця Д.М.Щербаківського переїхав до Києва, де продовжив працю в музейних закладах. У 1925 році очолив відділ станкового живопису Всеукраїнського музейного містечка в Києво-Печерській лаврі. Працював завідувачем відділу народного мистецтва Всеукраїнського історичного музею імені Т.Г.Шевченка. Пізніше був репресований і засланий. Попри це, не припинив дослідницької праці, зберігши вірність своїй справі.

Особливої ваги набуває його діяльність у роки Другої світової війни та після неї. Працюючи директором Полтавського краєзнавчого музею (1941–1943), доклав зусиль до збереження етнографічних колекцій. Частину унікальних зібрань – зокрема колекції писанок, вишивки, різьблення – вивіз за межі України, що згодом стало основою музейних зібрань української діаспори у США. Цей крок оцінюється дослідниками неоднозначно, однак у ширшому історичному контексті його можна розглядати як спробу врятувати культурні цінності в умовах воєнної катастрофи.

З 1944 року Мощенко перебував в еміграції в Німеччині, де продовжував наукову й публіцистичну діяльність. Під час перебування у таборах для переміщених осіб професор Мощенко з речей, що привіз із собою, 1947 року влаштував у місті Діллінген виставку українського народного мистецтва, яка мала великий успіх.

У 1951 році Кость Васильович разом з дружиною Оленою Іванівною проживали у притулку для старих віком у Дорнштадті поблизу Ульма. Тут він, продовжуючи писати свої нариси українського народного мистецтва, завершив у 1956-му книжку «Український будинок Григорія Галагана». Вона вийшла друком у Мюнхені в 1962 році.

Мощенко мріяв про видання своїх наукових праць, більша частина яких зберігається в рукописах. В Україні, крім публікацій у часописах, вийшли друком його праці «Досліди селянського будівництва на Кам’янеччині», «Матеріальний побут Полтавщини», «Академік Микола Біляшівський як музейний робітник», «Народні митці Поділля». Такі праці, як: «Історія української церковної архітектури», «Історія будинку Полтавського земства», «Селянське будівництво та його оздоби на землях колишнього Запоріжжя», «Орнаментика українських писанок» та «Рослинна орнаментика полтавських килимів», залишилися ненадрукованими. Перша з них – «Історія української церковної архітектури» – монументальна.

У 1961 році Кость Васильович передав свою мистецьку збірку та архів до музею Консисторії УПЦ в США, які заходами покійного нині архієпископа Мстислава перевезено до м. Бавнд-Брук у штаті Нью-Джерсі, де вони зберігаються сьогодні.

Помер професор Мощенко 16 вересня 1963 року в притулку для старих в Дорнштадті поблизу Ульма. Його поховали 19 вересня на кладовищі притулку.

Костянтин Васильович Мощенко – цілісна постать ученого і культурного діяча, який поєднав у своїй діяльності науковий аналіз, музейну практику та громадянську відповідальність за збереження української культурної спадщини. Його доробок залишається важливим джерелом для сучасних досліджень традиційної культури України.