115 років від дня народження письменника та публіциста Івана Цюпи

Іван Цюпа народився 29 жовтня 1911 року в селі Бірки на Полтавщині, у тодішньому Зіньківському повіті. Відчутний вплив на формування його світогляду мали події перших десятиліть XX століття, суспільні потрясіння та зміни в українському селі. Майбутній письменник навчався в Зіньківській сільськогосподарській професійно-технічній школі, а згодом здобув фахову освіту в Харківському комуністичному інституті журналістики, який закінчив 1935 року. Його перші публікації з’явилися ще 1927 року в газеті «Більшовик Полтавщини». Професійне становлення Цюпи відбувалося в редакціях газет, зокрема в Краснограді та Полтаві. Журналістська робота дала йому можливість безпосередньо спілкуватися з людьми, спостерігати за суспільними процесами й накопичувати матеріал для майбутніх художніх творів.

Важкою сторінкою біографії письменника став 1938 рік. У період Великого терору Івана Цюпу заарештували за звинуваченням у контрреволюційній діяльності. Він перебував під вартою в Полтаві з липня 1938-го до березня 1939 року. Попри допити й тиск, письменник не визнав висунутих проти нього звинувачень. Після звільнення він повернувся до літературної та журналістської праці. Цей досвід залишив глибокий слід у його житті. Через десятиліття Цюпа повернувся до пережитого у повісті-сповіді «У пазурах єжовщини», в якій відтворив атмосферу страху, безправ’я та нищення людських доль за часів сталінських репресій. Цей твір важливий не лише як літературний текст, а й як свідчення людини, яка особисто пройшла через репресивну систему.

У роки Другої світової війни Іван Цюпа працював на радіостанції імені Тараса Шевченка в Саратові. Після війни продовжив діяльність у пресі та видавничій сфері, працював у літературних журналах, зокрема «Вітчизна» й «Україна», а згодом очолював редакцію журналу «Україна». У 1943 році його прийняли до Спілки письменників СРСР.

Іван Цюпа залишив значний творчий доробок — романи, повісті, оповідання, нариси та публіцистичні статті. Його літературна діяльність охоплювала кілька десятиліть, а твори відображали різні сторони суспільного життя України XX століття. У своїх творах часто підписувався Іван Бірка, Юрій Колос, Іван Мар'яненко, Мар'ян Барвінчук.

Серед відомих творів письменника — романи «Брати» (1950), «Вічний вогонь» (1960–1962), «Грози і райдуги» (1961), «Через терни до зірок» (1966), «Краяни» (1971), «Мужній вершник» (1974), «Гомін Дніпровського косогору» (1977) та «Дзвони янтарного літа» (1981). У них автор порушував питання історичної пам’яті, суспільних змін, людських характерів і відповідальності особистості перед своїм часом.

Важливе місце в його творчості посідають художньо-документальні праці. У 1985 році Іван Цюпа став лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка за книгу «У серці дзвонять голоси» та публіцистичні виступи у пресі. Ця відзнака засвідчила визнання його багаторічної літературної та журналістської діяльності.

Іван Антонович Цюпа помер 19 березня 2004 року в Києві. Його особистий архів зберігається в Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України. Фонд письменника містить рукописи романів, повістей, оповідань, статей, сценаріїв та інших матеріалів, що становлять джерельну базу для подальшого вивчення його життя і творчості.